January 4th, 2014

октоберфест

Матеріали до історії села Забір'я



Село Забір'є лежить в 20 кілометрах на південь від Києва, в 5 кілометрах на захід від збудованої в 1870 році Південно-західної залізниці (ст. Боярка), на берегах річки Мокра-Бобриця, що впадає в Ірпінь.

Було Забір'є раніше Будаївської волості, потім – Будаївського району, з 1927 по 1966 рік – Васильківського району, з 1966 – Києво-Святошинської області.


На східному краю Забір'я в Мокру-Бобрицю впадає річка Суха-Бобриця, а в урочищі Клипень – річка Святці. При впадінні в Суху-Бобрицю висохло зараз і зарослого травою ярка, що проходить на південь від Забір'я, і пересікає дорогу на Скиток, в урочищі що і зараз зветься «Ставки», колись був млин, навколо ставу росли товсті високі верби. Вони стояли ще в тридцятих роках, хоч від ставу лишилась лише назва. Вдавнину, коли ярок ще був річкою, вздовж ярка жили в напівземлянках найперші «забірці», в лісовій гущавині, з усіх сторін «ЗА БОРОМ», тобто сховані під захистом того Великого Бору, що тоді вкривав суцільним масивом від Києва до Фастова, включаючи Білогородське поле і лісництва Боярське, Жорнівське, Звонківське, Плисецьке, Мотовилівське і Хотівське. Тому і названа ця місцевість «ЗАБІР'Є», що з усіх боків кругом неї шумів ВЕЛИКИЙ БІР.

Мешканці забірських землянок здебільшого були вуглярами – розчищали від лісу для посівів жита і вівса ділянки і випалювали в ямках і на купах вугілля, возили його на продаж до міста. Поступово навколо Забір'я на місці бору утворилось поле, річка, що протікала по Ярку, висохла, люди стали будувати свої житла ближче до річки Бобриця, і тепер коло Ярка вже давно немає ні землянок, ні лісу. Але на полі коло цього ярка у 1927 році Олександр Григорович Татаренко виорав по одній монеті з пів-котьолка старовинних грошей. Ввечері він приніс їх додому і повісив котьолок в своїй клуні, але в ту ж ніч його клуня згоріла, й тому, коли Татаренко в наступному році виорав в тому ж полі білу мережану череп'яну люльку (порцелянову), то із забобонних міркувань побоявся її взяти і закопав у землю на тому ж місці.

Collapse )
октоберфест

Кулинарная книга хоббитов

«Один требовал пива, другой – вина, третий – кофе, все просили кексов, так что хоббит сразу оказался очень занят… – Малиновое варенье и пирог с яблоками, – сказал Бифур. – Рубленую запеканку с сыром, – сказал Бофур. – Мясной пирог и салат, – сказал Бомбур. – Ещё печенья! Пива! Кофе! – кричали остальные гномы из-за двери. – Сделай яичницу побольше, вот умница, – крикнул Гэндальф вслед Бильбо, который уже бежал в кладовые. – Да захвати холодную курятину и маринады!»
(Гл. I. «Неожиданная вечеринка». Джон Рональд Роэл Толкин «ХОББИТ, или ТУДА и ОБРАТНО»)


HAUJ_14x48_Dinner_INTL

Мне кажется, что если не обращать внимания на интерьер – кроличью нору, круглые, как иллюминаторы, зелёные двери, странное расположение комнат и… самих необычных персонажей, то все вышеперечисленные блюда напоминают английское чаепитие викторианских времён. И это не удивительно. Толкин обожал чаепития с друзьями, семьёй и коллегами.

В прологе к «Властелину колец» он указывает, что «они едят, пьют и смеются, часто и с охотой, любят простые незамысловатые шутки, не против поесть шесть раз в день, когда есть еда».

На английское происхождение блюд указывает и сам Толкин в одном из своих писем, говоря, что «если отбросить художественный вымысел, то местность, где живут хоббиты, – это сельская Англия и никакая другая страна в мире… Я беру образы, как и любой другой, из той „жизни“, которую я знаю».

Чтобы лучше понять своеобразный юмор первой главы, в которой Гэндальф буквально напросился в гости к Бильбо и чаепитие плавно переросло в вечеринку, необходимо знать несколько нюансов, характерных для викторианской Англии. В викторианской Англии существовало два понятия «чаепития» – high-tea (букв. «высокий чай») и low-tea (букв. «низкий чай»).

Однако, вопреки своему названию, именно «высокий» чай, представлявший собой ранний ужин, обычно пили представители низших сословий. «Низкий» же чай пили в аристократическом обществе, сервируя небольшой низкий столик с закусками, так как ужинали они гораздо позже.

Бильбо, думая, что в гости пришёл Гэндальф, могущественный волшебник, сначала сервировал стол именно для «низкого» чая. Закончилось же всё тем, что вместо «пищи богов», он угощал его пищей для простолюдинов.

Толкин хорошо знал эти жёсткие условности и очевидно с удовольствием поглумился над ними в своей книге.

Collapse )