Максим Голубев (carabaas) wrote,
Максим Голубев
carabaas

Матеріали до історії села Забір'я. Забобони.

До Жовтневої революції, крім понад двадцяти євреїв (п’ять родин: Тевель, Елик, Липка, Шмілик і Янкель), всі забірці лічились руськими і православними, а після революції належали до Української автокефальної церкви, але дотримувалися тих старовинних вірувань, звичаїв та обрядів, що нічого спільного не мали з офіційним церковним учінням про що писав у своєму «Літопису» учений піп-місіонер, наприклад, восени приносили до церкви квіти, й просили попа їх «освятити»; під час блискавиці ставили в піч під комін рогачі, щоб відігнати чорта, щоб грім не вдарив.

В Маї-місяці, в травні, 9-го по-старому, справляли «Зелик» з поминанням старослов’янського божка Ярили, коли жінки збиралися по декілька душ і перед випивкою по черзі залазили в діжку «паритись у чотирьох зіллях» - вереску, кропиві, сон-зіллі і глиці з мурашника разом з мурашками.

На весняного Юрія (теж залишок культа Ярили) качалися в полі по житі.


Справляли в першу суботу Великого посту заборонені церквою «веснянки»: парубки і дівчата, збираючись великими гуртами, вистилали соломою ще мерзлу в ту пору року землю або талу грязь, до пізньої ночі сиділи й лежали на тій соломі й співали старинні пісні – «веснянки», здебільшого досить «скоромного» змісту.

Забірці не працювали в «Русалочий день», не купалися після «Ілліна дня».

Вірили забірці (та й зараз дехто вірить) у відьм, що начебто надприродним способом відбирали від корів своїх сусідок молоко, надоюючи його собі з сохи – тобто стовпа у власній клуні; або начебто такі відьми на очах у людей перетворювалися в корч, в овечку, в колесо; вірили в знахарів, «волшебниць», ворожок, розказували цілком неймовірне про чудеса знахарів, що наче вони робили в Забір’ї – вірили в це.

Розказували про «Золоту жінку», що чудесним робом з’являлася то одному, то другому забірцю, причому то одного заводила в болото, то другому пророчила день близької смерти, як Якиму Приходько.

Вірили в «нечисту силу», що вогняним кулем, розсипаючи з тарахкотінням іскри, проносилася над болотом, над лісом і влітала в комін до вдови-відьми.

Розказували про чорта, що довго манив дівку, невидимкою шепочучи їй на вух: «іди зі мною танцювати, іди зі мною танцювати» - врешті утопив її «в калюжі коло Ребракових воріт», так, що і сліду не знайшли.

Вірили забірці в існування способу зробитись невидимим: не один тільки Семен-Бублик Унинець у новорічну ніч, замкнувшись на самоті в пустці, варив у горшку живого чорного кота; потім запнувшись чорною хусткою, брав у рот одну по одній кістки розвареного кота і дивився на себе у дзеркало: це він так шукав у м’ясі кота «кісточку-невидимку», ту, що – «як візьмеш у рот, так і зробишся невидимим».

Вірили забірці, наче «в горобину ніч» розквітає в бору чародійна вогняна квітка папороті, що відкриває всі закопані в землі скарби навіть тому, кому така квітка випадково впаде в постіл під п’ятку: Грицька Остролуцького, що шукав таку квітку, тільки гряд вигнав з заростів папороті, де він засів в одну з «горобиних ночів».

[Читать на русском языке...]
Суеверия.

До Октябрьской революции, кроме более двадцати евреев ( пять семей: Тевель, Елик, Липка, Шмилик и Янкель), все забирци считались русскими и православными, а после революции принадлежали к Украинской автокефальной церкви, но придерживались тех же старинных верований, обычаев и обрядов, ничего общего не имели с официальным церковным учением о чем писал в своей «Летописи» ученый поп-миссионер, например, осенью приносили в церковь цветы, и просили попа их «освятить»; при молнии ставили в печь под трубу рогачи, чтобы отогнать черта, чтобы гром не ударил.

В мае , 9-го по-старому, празновали «Зелик» с поминанием старославянского божка Ярилы, когда женщины собирались по несколько душ и перед выпивкой поочередно залезали в бочку «париться в четырех зелья » - вереске, крапиве, сон-траве и хвое из муравейника вместе с муравьями.

На весеннего Юрия (тоже остаток культа Ярилы) катались в поле по ржи.

Праздновали в первую субботу Великого поста запрещенные церковью «веснянки»: парни и девушки, собираясь большими группами, устилали соломой еще мерзлую в то время года землю или талую грязь, до поздней ночи сидели и лежали на той соломе и пели старинные песни - «веснянки», в основном достаточно «скоромного» содержания.

Забирцы не работали в «русалочий день», не купались после «Ильина дня».

Верили забирцы (да и сейчас некоторые верят) в ведьм, якобы сверхъестественным способом отбирающих от коров своих соседок молоко, надаивая его себе из сохи - то есть столба в собственной риге, или якобы такие ведьмы на глазах у людей превращались в корягу, в овечку, в колесо; верили в знахарей, «волшебниц», гадалок, рассказывали совершенно невероятное о чудесах знахарей, якобы они колдовали в Заборье - верили в это.

Рассказывали о «Золотой женщине», что чудесным образом являлась то одному, то другому забирцу, причем то одного заводила в болото, то второму предсказала день близкой смерти, как Акиму Приходько.

Верили в «нечистую силу», что огненным кулем, рассыпая с треском искры, проносилась над болотом, над лесом и влетала в трубу вдове-ведьме.

Рассказывали о черте, долго манившем девушку, невидимкой шепча ей на ухо: «иди со мной танцевать, иди со мной танцевать» - в конце утопил ее « в луже возле Ребракових ворот», так, что и следа не нашли.

Верили забирцы в существование способа сделаться невидимым: не один только Семен-Бублик Унинец в новогоднюю ночь, запершись в одиночестве, варил в котле живого черного кота, потом завернувшись черным платком, брал в рот одну за другой кости разваренного кота и смотрел на себя в зеркало: это он так искал в мясе кота «косточку - невидимку», ту, что - «как возьмешь в рот, так и сделаешься невидимым».

Верили забирцы, как «в горобину ночь» расцветает в бору волшебный огненный цветок папоротника, открывающий все закопанные в земле сокровища даже тому, кому такой цветок случайно упадет в лапоть под пятку: Григория Остролуцкого, что искал такой цветок, только град выгнал из зарослей папоротника, где он засел в одну из «горобиных ночей».
Tags: Горинович, Забирье
Subscribe

  • Ежедневный марафон с толстой сумкой на ремне

    Встретили мы его (кстати – как его зовут? Теодор Фекете или Федор Фекета? А может – Федор?) случайно. Только уселись в кафе смаковать кофе с…

  • Дубриничская свадьба

    Когда мы медленно спустились с Лавандовой Горы (о ней потом расскажу) то сразу очутились… на свадьбе в селе Дубриничи, расположенной в…

  • Храм, бабочки, яблоки, кресты

    Закарпатье может похвастаться большим количеством величественных и роскошных храмов разных конфессий построенных в разных эпохах, в разных стилях…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments