В Маї-місяці, в травні, 9-го по-старому, справляли «Зелик» з поминанням старослов’янського божка Ярили, коли жінки збиралися по декілька душ і перед випивкою по черзі залазили в діжку «паритись у чотирьох зіллях» - вереску, кропиві, сон-зіллі і глиці з мурашника разом з мурашками.
На весняного Юрія (теж залишок культа Ярили) качалися в полі по житі.
Справляли в першу суботу Великого посту заборонені церквою «веснянки»: парубки і дівчата, збираючись великими гуртами, вистилали соломою ще мерзлу в ту пору року землю або талу грязь, до пізньої ночі сиділи й лежали на тій соломі й співали старинні пісні – «веснянки», здебільшого досить «скоромного» змісту.
Забірці не працювали в «Русалочий день», не купалися після «Ілліна дня».
Вірили забірці (та й зараз дехто вірить) у відьм, що начебто надприродним способом відбирали від корів своїх сусідок молоко, надоюючи його собі з сохи – тобто стовпа у власній клуні; або начебто такі відьми на очах у людей перетворювалися в корч, в овечку, в колесо; вірили в знахарів, «волшебниць», ворожок, розказували цілком неймовірне про чудеса знахарів, що наче вони робили в Забір’ї – вірили в це.
Розказували про «Золоту жінку», що чудесним робом з’являлася то одному, то другому забірцю, причому то одного заводила в болото, то другому пророчила день близької смерти, як Якиму Приходько.
Вірили в «нечисту силу», що вогняним кулем, розсипаючи з тарахкотінням іскри, проносилася над болотом, над лісом і влітала в комін до вдови-відьми.
Розказували про чорта, що довго манив дівку, невидимкою шепочучи їй на вух: «іди зі мною танцювати, іди зі мною танцювати» - врешті утопив її «в калюжі коло Ребракових воріт», так, що і сліду не знайшли.
Вірили забірці в існування способу зробитись невидимим: не один тільки Семен-Бублик Унинець у новорічну ніч, замкнувшись на самоті в пустці, варив у горшку живого чорного кота; потім запнувшись чорною хусткою, брав у рот одну по одній кістки розвареного кота і дивився на себе у дзеркало: це він так шукав у м’ясі кота «кісточку-невидимку», ту, що – «як візьмеш у рот, так і зробишся невидимим».
Вірили забірці, наче «в горобину ніч» розквітає в бору чародійна вогняна квітка папороті, що відкриває всі закопані в землі скарби навіть тому, кому така квітка випадково впаде в постіл під п’ятку: Грицька Остролуцького, що шукав таку квітку, тільки гряд вигнав з заростів папороті, де він засів в одну з «горобиних ночів».
[Читать на русском языке...]
Суеверия.
До Октябрьской революции, кроме более двадцати евреев ( пять семей: Тевель, Елик, Липка, Шмилик и Янкель), все забирци считались русскими и православными, а после революции принадлежали к Украинской автокефальной церкви, но придерживались тех же старинных верований, обычаев и обрядов, ничего общего не имели с официальным церковным учением о чем писал в своей «Летописи» ученый поп-миссионер, например, осенью приносили в церковь цветы, и просили попа их «освятить»; при молнии ставили в печь под трубу рогачи, чтобы отогнать черта, чтобы гром не ударил.
В мае , 9-го по-старому, празновали «Зелик» с поминанием старославянского божка Ярилы, когда женщины собирались по несколько душ и перед выпивкой поочередно залезали в бочку «париться в четырех зелья » - вереске, крапиве, сон-траве и хвое из муравейника вместе с муравьями.
На весеннего Юрия (тоже остаток культа Ярилы) катались в поле по ржи.
Праздновали в первую субботу Великого поста запрещенные церковью «веснянки»: парни и девушки, собираясь большими группами, устилали соломой еще мерзлую в то время года землю или талую грязь, до поздней ночи сидели и лежали на той соломе и пели старинные песни - «веснянки», в основном достаточно «скоромного» содержания.
Забирцы не работали в «русалочий день», не купались после «Ильина дня».
Верили забирцы (да и сейчас некоторые верят) в ведьм, якобы сверхъестественным способом отбирающих от коров своих соседок молоко, надаивая его себе из сохи - то есть столба в собственной риге, или якобы такие ведьмы на глазах у людей превращались в корягу, в овечку, в колесо; верили в знахарей, «волшебниц», гадалок, рассказывали совершенно невероятное о чудесах знахарей, якобы они колдовали в Заборье - верили в это.
Рассказывали о «Золотой женщине», что чудесным образом являлась то одному, то другому забирцу, причем то одного заводила в болото, то второму предсказала день близкой смерти, как Акиму Приходько.
Верили в «нечистую силу», что огненным кулем, рассыпая с треском искры, проносилась над болотом, над лесом и влетала в трубу вдове-ведьме.
Рассказывали о черте, долго манившем девушку, невидимкой шепча ей на ухо: «иди со мной танцевать, иди со мной танцевать» - в конце утопил ее « в луже возле Ребракових ворот», так, что и следа не нашли.
Верили забирцы в существование способа сделаться невидимым: не один только Семен-Бублик Унинец в новогоднюю ночь, запершись в одиночестве, варил в котле живого черного кота, потом завернувшись черным платком, брал в рот одну за другой кости разваренного кота и смотрел на себя в зеркало: это он так искал в мясе кота «косточку - невидимку», ту, что - «как возьмешь в рот, так и сделаешься невидимым».
Верили забирцы, как «в горобину ночь» расцветает в бору волшебный огненный цветок папоротника, открывающий все закопанные в земле сокровища даже тому, кому такой цветок случайно упадет в лапоть под пятку: Григория Остролуцкого, что искал такой цветок, только град выгнал из зарослей папоротника, где он засел в одну из «горобиных ночей».