Максим Голубев (carabaas) wrote,
Максим Голубев
carabaas

Матеріали до історії села Забір'я. Побічні заробітки.

У 1868 році було покладено початок організаційному веденню лісного господарства. З того часу малоземельні забірці орендували участки землі в лісництві за розкорчовку або за обробіток міжрядь на молодих посадках сосни, валяли ліс за гілля і глицю, робили на розчистці за частину лат, наймалися і на інші роботи в лісі.

Поблизу Забір’я, в урочищі Клипень до самої революції один київський капіталіст держав паровий тартак (лісопилку).

Лісопильний завод
Інженера
СОРОКОВСЬКОГО
Розпиловка лісу.
Паркетний цех.
Мукомольний цех.
Крупорушка.

Переробляв дубину і сосну з Великого Бору, з Жорнівського, з Забірського. Коли не вистачило сировини, застрахував завод, підпалив його і втік. На цьому тартаку працювало багато забірців. Так зробилися забірці умілими пильщиками.


Коли не було вже тартака, багато пильщиків-забірців ходили по чужих селах з продовжними пилами розпускати колоди на дошки. Також багато забірців уходили на довгі місяці з села і на інші заробітки: чоловіки наймалися в Києві, на Солом’янці, на дачах в Боярці в вантажники, в ломові й легкові візники, в сторожа, в двірники, а дехто в городові поліцаї, в лісники.

Звикнувши дивитись на ліс, як на нічийне, природне добро, яким протягом століть вони могли не тільки використовувати для своїх господарських потреб – на будівлі, на паливо, на продаж, а змушені були навіть і просто винищувати його – випалювати і викорчовувати, після організації в 1868 р. лісництва забірці часто попадали під суд за самовільні порубки й вічно ворогували з лісниками.

Бувало з’їдуться в ліс уночі підвід з тридцять, з пилками, з сокирами; валять одну сосну за одною та ще й вогнище розкладуть. Прибіжить лісник з двухстволкою, а його оточать десятки молодців, озброєних сокирами, вічливо підведуть до пня, на якому самогон, хліб, ковбаса, сало… Пригощають лісника, а самі вантажать на вози приготовлені колоди. Мусить лісник приймати частування й мовчати, а коли не змовчить лісник - уб’ють його, як убили Федора Сову з Будаївського лісництва, або живого прив’яжуть до сосни коло мурашника, після чого від лісника залишався лише голий кістяк.

Часто бувало й таке: звалить лісокрад вночі сосну, привезе колоди до себе в двір, поріже при місяці на дошки, на шалівку і ще затемна відвезе в Чоколівку, в Васильків або степові села і продасть. На ранок прийдуть по сліду лісники трусити крадений ліс, і знайдуть у дворі хіба саму тільки тирсу.

Жінки забірські наймалися до панів і київських міщан у няньки, в служниці (наприклад, Орищенко Варка служила нянькою на Деміївці в дочки Тевеля-Молочника), наймалися й поденно – прати, білити кімнати, прошувати і підгортати городи.

Ті, що залишалися вдома, - торгували (баришували) молоком, купуючи його не тільки від своїх сусідок, а й від жорновців, а продавати носили до Боярки і до Києва.

Раніше сіяли в Забір’ї на кожному городі коноплі і в кожній хаті вечорами жінки й дівки пряли. Було в селі двадцять або тридцять ткацьких верстатів, ткали на них як жінки, так і чоловіки.

…А з заірпінських панських сіл приїздили в гарячу пору верхи на коні «осавули» - шукали, чи не ховаються в Забір’ї панські кріпачки, що втікли під час жнив від роботи на панському полі.

«Прискочить на коні в село осавула, та свистить, та кричить, та страшний»… - розказувала баба-Галя: «А княжицька дівчина зарилася в моїй клуні у вівсяні снопи, та молить мене: - Ой, тітонько, не видавайте. Хай хоч часиночку перепочину».

Осавули наймали і забірських дівчат і молодиць обробляти панське поле. Так, наприклад, старожитець Лоза Оксана розповідає, що вона наймалася в Луку і в Білогородку на буряки, заробляла по п’ятнадцять-двадцять копійок на день, бо була ще мала і їй платили вдвічі менше, як дорослим.

[Читать на русском языке...]
Побочные заработки

В 1868 году было положено начало организационному ведению лесного хозяйства. С тех пор малоземельные забирцы арендовали участки земли в лесничестве по разкорчовку или обработку междурядий на молодых посадках сосны, валили лес за ветки и хвою, работали на расчистке, нанимались и на другие работы в лесу.

Вблизи Заборья, в урочище Клипень до самой революции один киевский капиталист держал паровую лесопилку.

Лесопильный завод
инженера
Сороковского
Распиловка леса.
Паркетный цех.
Мукомольных цех.
Крупорушка .

Переделывал дубину и сосну из Большого Бора, из Жорновского, из Забирского. Когда не хватило сырья, застраховал завод, поджег его и убежал. На этой лесопилке работало много забирцев. Так стали забирцы умелыми пильщиками .

Когда не было уже лесопилки, много пильщиков - забирцев ходили по чужим селам с продольными пилами распускать бревна на доски. Также много забирцев уходили на долгие месяцы из села и на другие заработки: мужчины нанимались в Киеве, на Соломенке, на дачах в Боярке в грузчики, в ломовые и легковые извозчики, в сторожа, в дворники, а некоторые в городовые полицмейстеры, в лесники.

Привыкнув смотреть на лес, как на ничейное, естественное добро, которым в течение веков они могли не только пользоваться для своих хозяйственных нужд - на строительство, на топливо, на продажу, а вынуждены были даже просто истреблять его - выжигать и выкорчевывать, после организации в 1868 лесничества забирцы часто попадали под суд за самовольные порубки и вечно враждовали с лесникам.

Бывало съедутся в лес ночью подвод тридцать, с пилами, с топорами; валят одну сосну за другой да еще и костер разведут. Прибежит лесник с двухстволкой, а его окружат десятки молодцев, вооруженных топорами, вежливо подведут к пеньку, на котором самогон, хлеб, колбаса, сало... Угощают лесника, а сами грузят на телеги приготовленные бревна. Должен лесник принимать угощение и молчать, а если не промолчит лесник - убьют его, как убили Федора Сову из Будаивского лесничества, или живого привяжут к сосне возле муравейника, после чего от лесника оставался лишь голый скелет.

Часто бывало и такое: свалит лесокрад ночью сосну, привезет бревна к себе во двор, порежет при луне на доски, на тес и еще затемно отвезет в Чоколовку, в Васильков или степные села и продаст. Наутро придут по следу лесники искать краденый лес, и найдут во дворе разве только опилки.

Женщины забирские нанимались к господам и киевским мещанам в няньки, в служанки (например, Орищенко Варка служила няней на Демеевке у дочери Тевеля - Молочника), нанимались и поденно - стирать, белить комнаты, полоть и окучивать огороды.

Те, что оставались дома, - торговали (баришувалы) молоком, покупая его не только у своих соседок, но и у жорновцев, а продавать носили в Боярку и в Киев.

Ранее сеяли в Заборье на каждом огороде коноплю и в каждом доме по вечерам женщины и девушки пряли. Было в селе двадцать или тридцать ткацких станков, ткали на них как женщины, так и мужчины.

... А из заирпинских барских сел приезжали в горячую пору верхом «осаулы» - искали, не прячутся в Заборье барские крепостные, бежавшие во время жатвы от работы на господском поле.

« Прискочить на коне в деревню есаул, и свистит, и кричит, и страшный» ... - рассказывала бабка Галя : «А княжицкая девушка зарылась в моей риге в овсяные снопы молит меня: - Ой, тетя, ни выдавайте. Пусть хоть часок отдохну».

Есаулы нанимали и забирских девушек и женщин обрабатывать барское поле. Так, например, старожил Лоза Оксана рассказывает, что она нанималась в Луку и в Белогородку на свеклу, зарабатывала по пятнадцать-двадцать копеек в день, потому что была еще мала и ей платили вдвое меньше, чем взрослым.
Tags: Горинович, Забирье
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments