Максим Голубев (carabaas) wrote,
Максим Голубев
carabaas

Коліївщина



У тридцятих-шістидесятих роках вісімнадцятого сторіччя на Правобережній Україні розгорнувся гайдамацький рух, що супроводився низкою повстань, серед яких найбільшим була так звана Коліївщина.

У 1768 році і забірські гайдамаки зібралися в похід на панську Польщу й рушили разом з гайдамаками Максим Залізняка Чорним Шляхом до Умані, винищуючи своїми «свяченими ножами» католиків та уніатів, цебто поміщиків-поляків та їх прибічників. Вислане проти повстанців поляками уманське козацьке військо на чолі з Іваном Гонтою приєдналося до гайдамаків, і тоді гайдамаки разом з козаками обстріляли з гармат Умань, взяли її з бою і вчинили в ній кошмарну різанину, описану в поему Т.Г.Шевченка.


В те літо повстанці на чолі з М.Залізняком, І.гонтою, С.Неживим, М. Швачкою здобули також Черкаси, Канів, Корсунь, Лисянку, Макарів, Радомишль, Коростишів, Житомир, Бишів, Кодню, Фастів, Бердичів, Паволоч, Ржищів, Білу Церкву, Сквиру,Ставище, Смілу, Звенигородку, Лебедин, Чигирин, Торговицю. Повстання охопило майже всю Київщину, Брацлавщину, поширилося на Поділля, Волинь і Східну Галичину. В східній Галичині, на Закарпатті і Північній Буковині мужньо боролися проти кріпосників опришки (цебто кріпаки, що відмовилися коритися своїм панам),керовані Олексою Довбушем, Д.Богуславцем, Я.Фенюком, М.Бабою та ін.. Опришки брали також участь у гайдамацьких повстаннях на Правобережній Україні проти поміщиків та іноземних поневолювачів. У 60-80 рр. вісімнадцятого сторіччя гайдамацький рух охопив також Лівобережну й Слобідську Україну. В ньому брали участь селяни, міська біднота, козацька сірома, солдати-втікачі з царської армії. Гайдамацькі загони на чолі з С.Гаркушею діяли на Лівобережній, Слобідській, Правобережній і Південній Україні.

Цариця Катерина спершу сприяла підготовці гайдамацького руху проти поляків, приймаючи втікачів з Польщі на свою землю, і (за легендою) навіть прислала гайдамакам перед самим повстанням в подарунок «вози залізної тарані» - ножів, які царицино духівництво (старші попи) урочисто «освятило» в Тарасову ніч. Але коли гайдамацький рух почав набувати несподівано широкий розмах – цариця зрадила гайдамакам і договорилася з польським королем про спільну боротьбу проти повстання, і воно було жорстоко придушене польсько-шляхетським і царським військом.

Один з останніх боїв гайдамаків із царициним військом відбувся в Забір‘ї на виході сучасного Київського шляху до Білогородського поля. Там, метрів десять вліво від шляху (коли йти в сторону Києва) і зараз видно в бору довгу могилу, в якій, кажуть, поховано більш як тридцять гайдамаків, що загинули в цьому бою. Їх поховали разом з їх зброєю, одягом і грошима – з пошани до них, як до святих борців за народну долю. А далі того ж шляху, за лісом, вже на Білогородському полі є ще три могили одна за одною, перша з них трохи вища, дві другі вже мало примітні. Кажуть, що в них поховано триста гайдамаків.

В 1966 році сімдесяттрьохрічна Олександра Павлівна Татаренко згадувала, що коли їй було років десять (перший рік прашувала) ходила вона зі своєю бабою в ліс збирати ягоди. В кінці Київського шляху вони знайшли місце, де суниць було особливо багато.

«- Не збирай цих ягід, - сказала стара -, вони на крові людській виросли». Тут коло високого пня було земляне підвищення, і втомлена дівчина схотіла на нього сісти. –«Не сідай тут, - сказала стара -, нехай їх сплять спокійно. Це святі люди». – «Хто вони, бабо?» - «»
Гайдамаки. Тут їх більше, як тридцять» - і заспівала стара довгої, як вона називала, «гайдамацької» пісні, що починалася словами:

«Ой, с тала Польща, була Україна, Не заступить син за батька,
Ні батько за сина. Зарізали сорок тисяч та й іще чотири…»

Далі Олександра Павлівна не хоче згадувати слів цієї пісні. Каже, що колись, ще ло революції, у празник забірські жінки заспівали цієї пісні, а на другий день після того приїхали з Києва жандарми, заарештували всіх жінок, що були при ціх співах і тижнів зо два продержали їх під арештом.

Ці повстання гайдамаків 1768 року відомі в історії під назвою – Коліївщина.




Колиивщина.

В тридцатых - шестидесятых годах восемнадцатого века на Правобережной Украине развернулось гайдамацкое движение, сопровождавшееся рядом восстаний, среди которых самым большим была так называемая Колиивщина.

В 1768 году и забирские гайдамаки собрались в поход на панскую Польшу и двинулись вместе с гайдамаками Максимом Зализняком Чорным Шляхом в Умань, истребляя своими «освященными ножами» католиков и униатов, то есть помещиков-поляков и их сторонников. Высланное против повстанцев поляками уманское козацкое войско во главе с Иваном Гонтой присоединилось к гайдамакам, и тогда гайдамаки вместе с козаками обстреляли из пушек Умань, взяли ее в бою и учинили в ней кошмарную резню, описанную в поэме Т.Г.Шевченко.

В то лето повстанцы во главе с Зализняком, И. Гонтой, С.Неживым, М. Швачкой взяли также Черкассы, Канев, Корсунь, Лисянку, Макаров, Радомышль, Коростышев, Житомир, Бышев, Кодню, Фастов, Бердичев, Паволочь, Ржищев, Белую Церковь, Сквиру, Ставище, Смелу, Звенигородку, Лебедин, Чигирин, Торговицу. Восстание охватило почти всю Киевщину, Брацлавщину, распространилось на Подолье, Волынь и Восточную Галичину. В восточной Галичине, на Закарпатье и Северной Буковине мужественно боролись против крепостников опришки (то есть крепостные, отказались повиноваться своим господам), управляемые Алексеем Довбушем, Д.Богуславце, Я.Фенюком, М.Бабой и др… Опришки принимали также участие в гайдамацких восстаниях на Правобережной Украине против помещиков и иностранных поработителей. В 60-80 гг. восемнадцатого столетия гайдамацкое движение охватило также Левобережную и Слободскую Украину. В нем принимали участие крестьяне, городская беднота, козацкая беднота, солдаты- еглецы из царской армии. Отряды гайдамаков во главе с С.Гаркушей действовали на Левобережной, Слободской Правобережной и Южной Украине.

Царица Екатерина сначала способствовала подготовке гайдамаков против поляков, принимая беглецов из Польши на свою землю, и (по легенде) даже прислала гайдамакам перед самым восстанием в подарок «телеги железной тарани» - ножей, которые царицыно духовенство (старшие попы) торжественно «освятили» в Тарасову ночь. Но когда восстание начало приобретать неожиданно широкий размах - царица предала гайдамаков и договорилась с польским королем о совместной борьбе против восстания, и оно было жестоко подавлено польской шляхтой и царским войском.

Один из последних боев гайдамаков с царицыным войском прошел в Заборье на выходе современного Киевского пути к Белогородскому полю. Там, метров десять влево от пути (когда идти в сторону Киева) и сейчас видна в бору длинная могила, в которой, говорят, похоронены более тридцати гайдамаков, погибших в этом бою. Их похоронили вместе с их оружием, одеждой и деньгами - из уважения к ним, как к святым борцам за народную долю. А дальше по тому же пути, за лесом, уже на Белогородском поле еще три могилы одна за другой, первая из них несколько выше, две вторые уже мало заметны. Говорят, что в них похоронены триста гайдамаков.

В 1966 году семдесятитрехлетняя Александра Павловна Татаренко вспоминала, что когда ей было лет десять ходила она со своей бабой в лес собирать ягоды. В конце Киевского пути они нашли место, где земляники было особенно много.

« - Не собирай этой ягоды, - сказала старуха -, они на крови человеческой выросли». Здесь вокруг высокого пня было земляное возвышение, и уставшая девушка захотела на него сесть. - «Не садись здесь, - сказала старая -, пусть они спят спокойно. Это святые люди». - « Кто они, баба?» - «Гайдамаки». Здесь их больше, чем тридцать» - и спела старая длинную, как она называла, « гайдамацкую» песню, которая начиналась словами:

«Ой, стала Польша, была Украина, А не вступится сын за отца,
Ни отец за сына. Зарезали сорок тысяч и еще четыре…»

Далее Александра Павловна не хочет вспоминать слов этой песни. Говорит, что когда-то, еще ло революции, в праздник забирские женщины спели эту песню, а на второй день после того приехали из Киева жандармы, арестовали всех, бывших при этих песнопениях и недели две продержали их под арестом.

Эти восстания гайдамаков 1768 известны в истории под названием - Колиивщина .
Tags: Горинович, Забирье, история
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments